Проповідь в неділю митаря і фарисея

Не встигли скінчитися святкові Різдвяні дні, як вже настав час чотирьох підготовчих неділь до Великого посту. Церква приводить нас до Чотиридесятниці поступовими етапами духовного стримання. А також підбадьорює мудрим і добрим словом та піснеспівами богослужінь: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче», «На дорогу спасіння настав мене Богородице…», а згодом і «Душе моя, душе моя проснися, чому спиш ти…». А сьогодні відкривається перед нами, всім знайома, але дуже коштовна сторінка Євангелія, де розповідається про митаря і фарисея, що прийшли в храм помолитися. Головний персонаж цієї притчі не лицемірний фарисей і не смиренний митар, а Бог, який чує молитви обох і безпомильно відчуває як вони ставляться до Нього. Ціль притчі полягає в тому, щоб показати, що ніхто не повинен суди про свою праведність виходячи з власної уяви про себе, осуджуючи при цьому інших людей.
Притча дуже проста, як проста мудрість і все досконале і вічне. Хто такі фарисеї? Це люди, які виконували Закон Божий Старого Завіту лише зовнішньо. Добре це? Чи погано? Звичайно, що краще виконувати зовнішньо Закон ніж його зовсім не виконувати. Але цього не достатньо для спасіння. Фарисеї давали милостиню бідним людям не тому, що любили їх, а через приписи Закону. Бог, бездушне виконання Закону осуджує: «Милості хочу, а не жертви», адже «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс.50.19). 
Приклад фарисея в притчі свідчить про те, що зовнішньо людина може бути порядною, законослухняною, а в середині – до Царства Божого непридатною. Тому фарисейство осуджується як аморальне явище. Фарисей, - ззовні праведник, а в середині, тобто в душі, - грішник. Ось чому нам не приємно спілкуватися з такими людьми. Ми душею відчуваємо, що маємо справу з фальшю. 
Митар нам більше до вподоби. І Господь не судив його, а навіть виправдав. Чому це так? Не треба забувати, що митар був грішною людиною. Люди не любили митарів, навіть ненавиділи. А в притчі митар любий нам і Господу не тому, що він грішник, а тому, що осудив свої гріхи і усмирив себе. Апостол Яків говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як.4.6). Ми відчуваємо благодатну теплоту від митаревої молитви: «Боже будь милостивий до мене, грішного». 
Що таке смирення? Смирення - це християнська чеснота, яка навчає нас, що ми насправді духовно слабкі. Це визнання правди, що ми - грішники. Смиренням переповнене все Царство Боже. Ангели і душі праведників в небі споглядаючи природу Бога і визнаючи свою меншість перед ним смиренно і безперестанно славлять Його. Смиренною була Пречиста Богородиця, коли в час Благовіщеня погодилась виконати волю Божу. Смирення нас навчав Спаситель, коли умив ноги ученикам своїм на Тайній вечері. «Навчіться від мене, бо Я тихий і серцем смиренний (Мф.11.29). 
Добре розмірковувати про смирення та про гордість, коли це стосується когось, а не нас. А коли мова піде про нас самих, ми стаємо тоді ніби безпорадними і немічними. Як важко смирити себе! Тому-то Господь і похвалив митареве смирення, щоб ми дивлячись на нього ставали подібного йому. 
Що викликало гордість у душі фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, неправедними, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим. А це викликало в душі почуття гордості за себе. Так і ми, браття і сестри, якщо порівнюємо себе з явними грішниками: п’яницями, розпусними людьми, злодіями, невіруючими, то у порівнянні з ними, багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Нам потрібно порівнювати себе не з грішниками, а з святими людьми. Тоді ми побачимо себе такими, якими ми є насправді, тобто грішниками. Митар також порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником. Для того Церква пропонує нам святкувати пам'ять святих угодників Божих, щоб ми мали добрий взірець і порівнювали своє життя з їхнім життям. Апостол Павло сьогодні навчає нас в посланні до Тимофія: «А ти наслідував мене у вченні, в житті, …. любові і терпіні. А ти перебувай в тому, чого тебе навчили» (2Тим.2.10,14). 
Після такої молитви митар пішов до дому виправданим і Господь дав йому це відчути через особливу радість у серці. Адже виправдання це не тільки духовний акт, який звершується в небі, але переходить на виправдану душу людини.
Нам потрібно також боятися гордості, бо вона може навіки погубити наші душі. Найвищого ангела – Денницю – згубила гордість і зробила з нього диявола. Він був найближчим до Бога, але був скинутий на землю. Ісус Христос сказав: «Я бачив сатану, що як блискавка, впав з неба» (Лк.10.18). 
Притча про митаря і фарисея вчить нас смирення. «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк.18.14).

прот. Василь Дідик