Проповідь неділі праотців

Сьогоднішня неділя називається неділею святих праотців, є підготовчою неділею до свята Різдва Христового. 
Хто такі праотці? Праотці – це старозавітні праведники, які зберегли вірність Богові очікуючи прихід Месії, тобто Ісуса Христа. Крім того, вони підготовлювали народ до Його приходу словами Божої науки, прикладом і святістю власного життя.

Кого ми називаємо праотцями? Це – праведні Адам, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, пророки Мойсей, Давид, Соломон, Ісая та інші Божі люди, які були праведними в Старому Завіті. Праотці мають духовну спільність із нами сучасними християнами. Духовна спільність полягає в тому, що вони зберегли віру в Сина Божого ще у Старому Завіті. Ця віра їм відкривалася Богом Отцем у різних праобразах. Наприклад: принесення праведним Авраамом в жертву свого сина Ісаака прообразує хресну смерть і воскресіння Ісуса Христа; корабель Ноя є праобразом – Церкви Христової, новозавітного корабля, в якій люди спасаються від бурхливих хвиль життєвого моря; видіння у сні Якову драбини, по якій сходили ангели є символом майбутнього приходу з неба на землю Сина Божого; кущ який горів вогнем і не згоряв (неопалима купина), перед очима Мойсея, є праобразом Діви Марії, яка народивши Сина Божого лишається дівою. А пророк Давид, ще задовго до страждань Спаситель у псалмах напише про Його муки на хресті: «… поділили ризи мої поміж собою і про одежу мою кидали жереба» (Пс.21.19). В цьому полягає спільність старозавітних праотців з святом Різдва Христового.
Всі земні і духовні діяння праотців у Старому Завіті були спрямованні до події – Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Вони очікували цю подію, а ми її вже маємо і черпаємо духовні благодатні сили для спасіння наших душ. Очікуючи календарне свято різдвяним постом і молитвою, ми в малому, уподібнюємося праотцям, які очікували сотнями і тисячами років приходу Месії. Вони падали духовно і піднімалися з допомогою Божою, так і ми падаючи потребуємо духовної підтримки в Духа Святого.
Доброю підтримкою від Духа Святого - є Слово Боже. Ісус Христос сьогодні розповідає нам притчу. Він навчав цією притчею одного юдея, який сидів із Спасителем за гостинним столом. За гостиною Господь сказав йому: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божому» (Лк.14.15). Це означало, що щасливою може себе вважати та людина, яка побожно жила, бо за це отримає вічне життя в Божому Царстві. Співрозмовник-юдей розумів значення цих слів по іншому. Він і як багато інших його сучасників, вірив, що в забезпеченій країні Ізраїль, яку в майбутньому Месія мав побудувати, юдеї будуть досита жити. Про духовні істини, а не про земні блага, майбутнього Царства Божого Спаситель повчав юдея в притчі, яку ми тільки, що чули.

«Ісус озвався до нього і сказав: Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох» (Лк.14.16). У Палестині, чоловік, який влаштовував бенкет, завчасно повідомляв про це, розсилав запрошення, але годину не вказував. Коли все було готове, господар ще раз посилав слуг покликати гостей. Спочатку прийняти запрошення, а потім відмовитися і не прийти – означало образити господаря. 
Тим господарем є Господь Бог, Який кличе людину до свого Дому на вечерю. Вечеря – це вічне життя в Царстві Божому. Отець Небесний любить кожну людину і бажає бачити поряд з собою всіх людей, тому всі є запрошеними до вічної радості в Царстві Небесному. 
«Тоді всі почали відмовлятися» (Лк.14.18). Протягом всієї історії, юдеї мріяли про цей день, а коли Господь прийшов у тілі, вони жорстоко відкинули Його розп’явши на хресті. 
Перший сказав: «купив поле і мушу подивитися, вибач мені прошу тебе». Він ставив власні справи вище Божого запрошення. І в наш час бувають люди, що заняті настільки земним, що не мають часу для Бога та для спасіння своєї душі. Вони нехтують Божим запрошенням приходити на богослужіння в храм та не звершують приватну молитву дома. 
Другий також був занятий земним. «А інший сказав: «Я одружився і тому не можу прийти» (Лк.14.20). Що це означало? Один із законів Старого Завіту навчав: «Коли чоловік узяв щойно жінку, не годиться йому йти на війну, і не можна на нього накладати громадський відробіток; вільний від усього він зостанеться цілий рік у себе вдома, щоб бути з жінкою, що її взяв» (Втор.24.5). 
Без сумніву можемо сказати, що цей чоловік посилався на закон і він нібито виправдував його. Але це не так. Бо в цьому випадку добрі справи людські витісняють добрі Божі справи. І в наш час таке зустрічаємо. Це виглядає так, коли людина свої сімейні справи звершує в той час як коли вона має славити Бога. Дім, родина є дуже цінними для людини. Але ще цінніше, коли родиною славимо Бога. В такій родині буде мир, любов і Боже благословення. 
Тоді Господь став кликати митарів і грішників з того самого міста, тобто Бог через апостолів закликає у Царство Своє язичників, які зображені в притчі зібраних на «дорогах і загородах». Вони покуштували вечерю, бо послухали і прийняли в серце проповідь християнську. Це стосується усіх нас християн. Отже нам, Господь приготував велику радість у майбутньому вічному житті. 
А чи всі ввійдуть у блаженне вічне життя? Не всі. Увійдуть у нього не слухачі закону Христового, але ті, хто його виконує. Як виконували його праотці що їх нині згадуємо. Апостольське читання, яке ми чули закликає нас виконувати. «Коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з Ним явитесь у славі» (Кол.3.4). Прийнявши хрещення ми вже з’єднані з Христом, і маємо шукати Його слави, яка для нас є невидимою. А коли Христос з’явиться у Своїй славі, в другому пришесті, тоді наша єдність стане видимою і повною. Тому між нашим хрещенням і вічним життям до якого ми прагнемо - має бути духовний розвиток, через уподібнення Ісусу Христу. 
«Умертвляйте ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство» (Гал.3.5). У водах хрещення коли ми хрестилися була втоплена, омертвлена стара ментальність, яка тяжіла до цього світу. А має появитися нова ментальність, яка буде більше тяжіти до Христа. Християнське життя – це постійне відновлення, щоб стати більше подібним до Нього.
І наші усі духовні прагнення мають бути спрямовані до свята Різдва Христового. Процес наповнення Царства Божого – продовжується і тепер. Господь закликає до Себе через Святе Писання, через проповідь священика, через богослужіння, через уроки Закону Божого. Сам стоїть перед дверима серця кожної людини і стукає до неї, щоб вона відчинила. Святіший патріарх Філарет навчає, що на превеликий жаль, як тоді юдеї, так і тепер християни стали формально синами Царства Божого і причини відмові ті ж самі: піклування про земне життя, гроші, як не воли – то машини, сім`я, робота, рибалка. Усім може займатися християнин окрім Царства Божого.
Кожної неділі ми маємо приготовану для нас вечерю і запрошення на неї благовістом. Священики, як ті слуги закликають: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Божественну Літургію називають передсмаком Божого Царства. Єднання із Христом у літургії, є водночас і Таїнственною Вечерею і водночас Царством Божим у часі і просторі. Як часто ми шукаємо різноманітні причини, щоб відмовитися прийти до Божого Дому. 
Дорогі браття і сестри відвідуйте храм Божий, сповідаймося і причащаймося, моліться в дома, чиніть добрі діла і терпіть всякі скорботи. Радіймо і ми своїм запрошення до Божого Царства і маймо таку віру як старозавітні праотці, щоб наші імена були записані у книзі життя. Богу нашому слава на віки віків. Амінь

ПРОТ. ВАСИЛЬ ДІДИК