Наступного дня, після пам’яті святої рівноапостольної княгині Київської Ольги і за три дні до дня пам’яті Великого Київського князя Володимира у церковному календарі майже непомітно звершується пам’ять перших київських мучеників-християн.

У пошуках правдивої віри князь Володимир за декілька років до хрещення Руси провів реформу язичницьких вірувань. У державі, яка з кожним роком, підкорюючи сусідів, ставала могутньою, потрібно було ідеологічно створити, виплекати щось таке, що об’єднувало підкорені племена. І ось, князь Володимир у своєму граді ставить пантеон язичницьких богів, серед яких виділявся Перун, як старший бог. Захоплений вдалим військовим походом на ятвягів 983 р., він повелів принести в жертву язичницькому богові людину, на яку впаде жереб. За літописом цей жереб впав на зовсім молодого християнина Івана, сина варязького воїна Федора, який навернувся до Христа під час посольства Руси до Візантії.

Коли посланці князя оголосили про це батькові, то він став викривати їх язичницьке вірування і відмовився віддавати свого сина в жертву богам. Про таку сміливість варязького воїна довідався князь Володимир і наказав жрецям та воям ще раз до нього піти і таки заставити його виконати волю язичницьких богів. Федір залишався у своїй вірі непохитним і поганські жреці та воїни князя вбили батька та сина, розоривши і їх дім. Літописець з осудом говорить про цю подію: "І зняли вони крик, і підрубали сіни під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили, бо люди були тоді невігласами і поганами.

А диявол радувався цьому, не знаючи, що скоро буде погибель йому...". Через п’ять років, не без молитви цих мучеників, коли охрестився князь Володимир, а згодом і вся Русь-Україна, то на місці де стояв їх дім було збудовано князем Десятинну церкву

. Про мучеників Федора та Івана не забули, і в пам’ять про них у першому кафедральному соборі Київських митрополитів було влаштовано бічний вівтар, але, як відомо, храм було розорено монголо-татарськими ордами 1240 р. Згодом церкву частково відродив святитель Петро Могила на честь святого Миколая, архієпископа Мирлікійських чудотворця. У новому Десятинному храмі, який було збудовано в першій половині ХІХ ст. знаходилася ікона святих першомучеників грецького малювання.

З давніх-давен у Десятинному храмі існував звичай після відпусту Літургії кожного дня співати мученикам Федору та Івану особливий тропар: «Кров ваша, як Авелева, волає до Бога, преподобнії, бо ви першими явилися мучениками в землі Руській; тим то і ця жертва ваша, від нечистих жертв до єдиної чистої, князя навернула, на місці дому вашого храм Божий збудувався; моліться ж до Господа, блаженні страстотерпці варязькі, Федоре з сином своїм Іоаном, щоб спастися душам нашим».

Ще зазначу, що свій престольний празник Десятинна церква урочисто відзначала не 8 /21 вересня, у День Різдва Божої Матері, бо тоді престол свій помпезно святкував Собор Святої Софії Київської, а 15/28 липня в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Цього дня до Десятинного храму приїжджав митрополит Київський і урочисто звершував службу Божу з водосвяттям, також урочисто вшановуючи перших київських мучеників Федора та його сина Івана.

Хоча літописець каже нам, що не знають люди де їх поховали, але давня традиція стверджує, що мощі святих мучеників Федора та Івана спочивають у Лаврі в Антонієвих печерах.

Подавно вшановують перших мучеників жінки, які страждають неплідністю або ж тяжким перенесенням своєї вагітності.

Святі мученики київські Федоре та Іване моліть Бога за нас!

Митрополит Димитрій (Рудюк)