Пам’ять 16/29 вересня

Житіє святої Людмили було написано в середині Х століття священиком Павлом Каїхом, близьким до князівського дому. Рукопис житія не зберігся, а його зміст відомо з російського «Прологу» і латинських перекладів, складених у Чехії, що увійшли до «Сазавської хроніки». Згідно з цими джерелами Людмила народилася близько 860 р. За найбільш правдоподібною версією історіографа Козьми Празького вона була дочкою Славібора, князя пшован – народу, який жив на північний схід від чеських земель. Припущення про сербське походження Людмили менш ймовірно. В латинських рукописах вказувалося, що вона була взята чоловіком «de gente sua» – із свого, тобто близького, роду. Крім того, однією з назв пшован було і серби (srbove).

Про дитинство Людмили нічого не відомо. Приблизно в 874 р. з політичних міркувань вона була видана заміж за князя Боржівоя I. Цей шлюб фактично поклав початок поступовому процесу об’єднання в єдину націю численних родинних племен, що населяли землі під назвою Богемія. Треба сказати, що Боржівой і Людмила були першими правителями династії Пршемисловічей, згаданими в письмових джерелах, і вони ж стали першими християнськими правителями Чехії.

У IX ст. землі чеського племені – фортеця Боржівоя Леві-Градец і її околиці – входили до складу Великої Моравії. Боржівой, будучи васалом моравського князя Сватоплука, брав участь у його боротьбі проти східно-франкського короля Людовика II Німецького. В нагороду він був визнаний незалежним «князем усіх чехів» і отримав у дар землі, на яких згодом була побудована столиця сучасної Чехії Прага. Щодо хрещення подружжя слов’янський і латинський варіанти житія розходяться. Латинські пам’ятки згадують про прийняття Боржівоєм в християнства ще до одруження. «Пролог» ж стверджує, що це сталося «егда ж бисть укупі» (взагалі слов’янське трактування житія святої Людмили, на відміну від латинського, не обмежується скупими викладом фактів, а намагається підкреслити благочестя княгині). Як би то не було, нарізно або разом, подружжя прийняло святе хрещення в моравській столиці Велеграді від рівноапостольного Мефодія біля 885 р. Можливо, спочатку їх хрещення (або одного тільки Боржівоя) носило добровільно-примусовий характер, пов’язаний з політичною необхідністю. Однак під впливом проповідей святого Мефодія вони щиро увірували в Христа і повернулися в свої землі з наміром просвітити чеський народ і звернути його до істинної віри. У Леві-Градці ними було закладено перший в Чехії християнський храм – церква св. Климента.

Близько 889 р. князь Боржівой помер, залишивши після себе кілька дочок і двох малолітніх синів – Спитігнева і Вратіслава. Це був критичний момент для чехів. Однак Людмилі вдалося вибудувати політичні відносини з моравським князем і утримати Чехію для своїх синів. Після смерті Сватоплука в 894 р. почався розпад Великоморавської держави, і Чехія знову вийшла з її складу, щоб відразу потрапити під вплив німецького короля Арнульфа.

За кілька років свого регентства Людмила зробила ще одну вкрай важливу річ: зберегла в Чехії слов’янське богослужіння. Після смерті святого Мефодія його учні були вигнані з Моравії, а вся Богемія відчувала сильний вплив Римської церкви. Однак стараннями Людмили, а потім її онука Вацлава (В’ячеслава) в Чехії зберігалася певна релігійна рівновага, і вже в X ст. абатиса Млада зуміла домогтися незалежності Празького єпископства від Регенсбургської дієцезії. Слов’янське богослужіння в Чехії тривало до початку XII ст., і навіть в XIV-XV ст. важливу роль у духовному житті країни грав Емауський монастир, де служили «на слованех». Старший син Людмили Спитігнев правив Чехією приблизно 20 років. Після його смерті на трон зійшов молодший – Вратислав, людина добра і релігійна, але слабохарактерна. У всьому потурав він своїй дружині Драгомирі, що походила з язичницького племені лютичів. Вийшовши заміж за Вратіслава, Драгомира змушена була прийняти християнство, проте, судячи з усього, хрещення було для неї лише необхідною формальністю. Історичні хроніки описують її як жінку властолюбну, жорстоку і неприборкану у своїх бажаннях.

Знаючи вдачу дружини, Вратислав доручив виховання свого головного спадкоємця Вацлава Людмилі, чим Драгомира була вкрай незадоволена. Молодшого сина Болеслава, що залишився з нею, майбутнього вбивцю свого брата, вона виховувала сама. Вратислав помер молодим, сини його були ще дуже малі, і за рішенням сейму (або, що більш імовірно, німецького сюзерена) до повноліття Вацлава влада повинна була залишатися у руках обох князівських вдів – Людмили та Драгоміри.

Переслідувана невісткою, Людмила добровільно склала з себе кермо влади і разом з Вацлавом віддалилася в пшованський замок Тетин. Головним її заняттям було виховання онука в дусі християнства і благодійність. Свої особисті кошти Людмила витрачала на допомогу бідним, хворим, вдовам і сиротам, а також на будівництво нових церков. Любов народу до Людмили та її вплив на Вацлава настільки дратували Драгомиру, що вона вирішила позбутися свекрухи, хоча з політичної точки зору Людмила їй нічим не загрожувала. У ніч на 16 вересня 921 р. («Пролог» навіть повідомляє точний час – «в першу годину нощи») підіслані Драгомирою вбивці, придворні Тунна і Гоммон з підручними, увірвалися в будинок Людмили та задушили її. Латинські джерела згадують як знаряддя вбивства мотузку, проте на іконах свята Людмила найчастіше зображується з головним убором (вуаллю), якою, за джерелами слов’янськими, і була задушена. Справа в тому, що вбивство жінки, що супроводжувалося зриванням з неї головного убору, вважалося у слов’ян вкрай принизливим, що і потрібно було Драгомирі.

Похована Людмила була не в церкві, а під муром міста. Чудним чином на могилі мучениці щоночі з’являлася запалена свічка, а якийсь сліпець прозрів, лише доторкнувшись до землі, в якій лежала княгиня. Прийшовши до влади, князь Вацлав переніс останки своєї бабусі до Праги, в базиліку св. Їржі (Георгія), до якої згодом була прибудована спеціальна капела. Практично відразу Людмилу почали почитати святою, за молитвами біля її гробниці відбувалися дива, але для канонізації церква вимагала дива «офіційного». В 1100 р. абат Віндельмут запропонував празькому єпископу Гержману перевірити святість Людмили. На покривалі, знятому з мощей, провели випробування вогнем. Свідки підтвердили, що покривало не загорілося, після чого мучениця Людмила була прославлена у лику святих.

Після пожежі в середині XII ст. недобросовісний німецький архітектор, який займався відновленням базиліки, таємно вивіз до Німеччини і розпродав частину мощей. Однак після того, як архітектор і його покупці загинули через загадкові обставини, родичі святотатця повернули мощі мучениці до Праги. В кінці XIV в. над могилою Людмили було споруджено статую святої.

Тропар святій мучениці Людмилі Чеській, глас 4

Покинувши тьму ідолослужіння / і з гарячою любов’ю прийняла світло Православної віри Христової / виявилася ти, свята Людмила, як зірка ранкова, / і світлом святості твоєї / правдивий день Богошанування розпочала на землях Чеських

Кондак святій мучениі Людмилі Чеській, глас 2

Храм твій всечесний, / як ліки душевні отримав, усі вірні / голосно співаємо тобі: / діва мучениця Людмила, всіма шанована, / моли безперестанно Христа Бога за всіх нас