Святі 12 мучеників – Памфіл пресвітер, Валент (Уалент) диякон, Павел, Порфирій, Селевкій, Феодул, Юліан, Самуїл, Ілля, Даниїл, Єремія, Ісая постраждали під час гоніння на християн, що відбувалося в часи правління імператора Діоклітіана в 308 – 309 роках у Кесарії Палестинській.
Святий мученик Памфіл, уродженець міста Беріт (Бейрут), здобув освіту в Олександрії, після чого був поставлений пресвітером в Кесарії. Він багато потрудився над звіркою і виправленням текстів Нового Завіту, пошкоджених переписувачами. Виправлені копії святий Памфіл переписував і розсилав усім, хто хотів їх мати. Таким чином ним було звернено до Христа багато язичників. Його трудами і турботами в Кесарії була зібрана велика бібліотека духовних книг, що служила справі християнської просвіти. Блаженний Ієронім (IV – V ст.) дуже шанував святого Памфіла і вважав себе щасливим, бо знайшов і зберігав у себе деякі його рукописи. Святому Памфилу в благовісті віри Христової діяльно допомагали святий Валент, диякон Елійської церкви, чоловік похилого віку, який чудово знав Святе Письмо, і святий Павло, що горів вірою і любов’ю до Христа Спасителя. Всі троє були засуджені на 2 роки в’язниці правителем Кесарії Палестинської Урбаном. За правління його наступника Фірміліана в Єгипті були засуджені та відправлені в Кілікію (Мала Азія) на золотоносні копальні 130 християн. Їх проводжали до місця вигнання п’ять юнаків-братів. На зворотному шляху в Єгипет вони були затримані в Кесарії і кинуті до в’язниці за сповідання Христа. Юнаків привели на суд до Фірміліана разом із ув’язненими раніше святими Памфілом, Валентом і Павлом. Назвавшись іменами старозавітних пророків – Ілії, Єремії, Ісаї, Самуїла і Даниїла, на питання про їх батьківщину юнаки відповідали, що вони – громадяни Єрусалиму, розуміючи під цим небесний Єрусалим. Фірміліан нічого не знав про місто з такою назвою, бо на місці Єрусалиму, зруйнованого імператором Титом в 70 році, було побудоване імператором Адріаном (117 – 138) місто, іменоване в той час Елій-Адріан. Фірміліан довго мучив юнаків, намагаючись дізнатися місце розташування невідомого міста і схилити їх до віровідступництва; нічого не добившись, правитель віддав їх на усічення мечем разом з Памфілієм, Валентом і Павлом.
Перед цим довелося постраждати слузі пресвітера Памфіла, 18-річному юнакові Порфирієві, лагідному і смиренному. Почувши про винесений смертний вирок мученикам, він просив дозволу у правителя поховати тіла засуджених після їх страти, за що був убитий і спалений на багатті.
Свідок цього мучеництва, благочестивий християнин Селевкій, колишній воїн, вітаючи подвиг страждальців, підійшов до Памфіла перед стратою і розповів йому про мученицьку кончину святого Порфирія. Він тут же був схоплений воїнами і, по велінню Фірміліана, усічений мечем разом із засудженими.
Один зі слуг правителя, Феодул, людина похилого віку і таємний християнин, вітаючи мучеників, яких вели на страту, поцілував їх і просив помолитися за нього. Він був приведений воїнами на допит до Фірміліана і, за його наказом, розіп’ятий на хресті.
Юнак Юліан, родом каппадокієць, підходячи до Кесарії, побачив тіла святих, кинуті без поховання на поживу звірам, Підійшовши до них, Юліан схилив коліна і поклонився тілам страждальців. Його схопили і повели до правителя, який засудив святого Юліана на спалення. Тіла всіх 12-ти мучеників перебували без поховання упродовж 4-х днів, але ні звірі, ні птахи не торкнулися святих останків. Збентежені цією обставиною, язичники дозволили християнам взяти тіла мучеників і поховати їх за християнським звичаєм