Православні Шустівці

Преподобний Іоан Ліствичник – приклад посницького життя

Віктор — Mon, 12 Apr 2021 10:49:25 GMT

У Богослужінні четвертої неділі Великого посту Свята Церква пропонує нам високий приклад посницького житія в особі преподобного Іоана Ліствичника, який написав твір, в якому він показав ліствицю або порядок добрих діянь, що призводять нас до Престолу Божого. Святий Іоан народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується 26 січня за старим стилем. На 20 році життя він прийняв чернечий постриг в Синайському монастирі. Після смерті старця Мартирія, під керівництвом якого перебував 19 років, святий Іоан віддалився в пустинне місце, зване Тола, де провів 40 років у строгому пості, молитві, самоті і мовчанні. Він ухилявся від всякого роду особливих подвигів. Куштував він все, що дозволялось за чернечою обітницею, але - помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб невпинним неспанням не погубити розуму. Перед сном довго молився; багато присвячував часу читанню спасенних книг. Але якщо у зовнішньому житті преподобний Іоанн діяв у всьому обережно, уникаючи крайнощів, небезпечних для душі, то у внутрішньому духовного житті він, «запалюваний божественною любов'ю», не хотів знати кордонів. Він особливо глибоко був пройнятий почуттям покаяння і проливав рясні сльози, сокрушаючись про свої гріхи. Все життя його була безперервна молитва і безмірна любов до Бога. Після 40 років подвигів він став ігуменом Синайської обителі, але через 4 роки знову пішов в усамітнення і мирно відійшов до Господа, 80 років від народження. Найбільший з подвижників благочестя, преподобний Іоан не тільки сам досяг висоти духовної досконалості, а й іншим залишив керівництво для їхнього духовного життя, написавши спасенний твір «Ліствиця», де представив 30 ступенів духовного сходження. У «Ліствиці» описується боротьба подвижника благочестя з такими пороками і пристрастями (обжерливість, блуд, сріблолюбство, гордість, марнославство, гнів тощо), які однаково властиві і чернцям, і мирянам. Разом з цим «Ліствиця» скеровує до виховання чеснот, обов'язкових для християн (наприклад, лагідність, ціломудрість, терпіння, смирення, молитва та ін.) Зображуючи шлях поступового сходження до моральної досконалості, «Ліствиця» є вірне і надійне керівництво до духовного життя для ревнителів благочестя та спасіння душі. Пам'ять преподобного Іоана Ліствичника святкується також 12 квітня Підготував прот. Миколай Капітула

Богослужіння за митрополитом Антонієм у 9-й день його упокоєння

Віктор — Thu, 01 Apr 2021 12:45:42 GMT

У середу, 31 березня 2021 року, Високопреосвященнійший Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький, тимчасово керуючий Хмельницькою єпархією, відвідав м. Хмельницький, де звершив богослужіння у кафедральному соборі святого апостола Андрія Першозваного.

Архієпископ Нестор звершив Літургію Ранішосвяченних Дарів та панахиду за приснопам’ятним митрополитом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським Антонієм у 9-й день його упокоєння.

Його Високопреосвященству співслужили єпископ Дунаєвецький Марк та єпископ Шепетівський Адріан.

Після богослужіння в соборі владика Нестор разом із духовенством відслужив літію на могилі новопреставленого митрополита Антонія.

Опісля у храмі Всіх святих землі української архієпископ Нестор провів збори благочинних Хмельницької єпархії

За матеріалами сайту:https://cerkva.te.ua/

Відійшов до Господа митрополит Антоній (Махота)

Віктор — Thu, 01 Apr 2021 10:31:41 GMT

23 березня 2021 р. на 55-му році життя від ускладнень після коронавірусної хвороби відійшов до Господа митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній (в миру – Владислав Васильович Махота).

Митрополит Антоній (Махота) народився 8 листопада 1966 р. у селі Слатине Золочівського району Харківської області. У 1991 р. закінчив Харківський політехнічний інститут.

У священному сані – з 1991 року, з 1994 по 1995 рік служив у Кримській єпархії Московського Патріархату, перейшов до Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З березня 1995 по липень 1996 року – настоятель собору святих Володимира і Ольги УПЦ КП у м. Сімферополі, секретар Кримської єпархії. З липня 1996 р., після постригу в чернецтво та архієрейського рукоположення, ніс служіння єпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ КП. В 1997 р. призначений єпископом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським УПЦ КП, відтоді очолюючи та плідно розбудовуючи цю єпархію до часу свого упокоєння.

У 2004 р. владика був піднесений до сану архієпископа, а у 2012 році – до сану митрополита. В об’єднаній помісній Православній Церкві України також ніс послух заступника голови Синодальної Статутної комісії.

Митрополит Антоній був дбайливим архіпастирем, самовідданим трудівником на Божій ниві, щирим духовним наставником і молитовником та світлою й добросердною людиною.

Нехай Господь прийме його душу в Оселі Небесні! Співчуття рідним і близьким, осиротілій пастві Хмельниччини.

Царство Небесне, вічна пам‘ять і вічний спокій новопреставленому митрополиту Антонію!

Оголошення!!!

Віктор — Tue, 10 Mar 2020 18:34:34 GMT

22 березня 2020 р., у Неділю третю Великого Посту, у нашому святому храмі буде відслужено Таїнство Соборування. Початок Богослужіння об 15 годині. Детальніше про Таїнство: https://zbr-cercva.ucoz.net/news/ogoloshennja/2020-03-10-36

Велика п’ятниця

Віктор — Fri, 26 Apr 2019 04:06:49 GMT

Велика п’ятниця є днем великої скорботи. З впевненістю можна сказати, що цей день став найбільш страшним в історії людства, оскільки безсоромні іудеї взяли і розп’яли на Хресті Господа Слави. Очікуваний Месія був відкинутий Своїм народом. Той Кого проповідували пророки приніс Себе в жертву за гріхи світу.

Розповідь про день страждань Спасителя присутня у кожного з чотирьох євангелістів (Мф. 26. 20-27. 66; Мк 14. 17-15. 47; Лк 22. 14-23. 56; Ін 13. 1-19. 42), згідно котрими все, що відбулося у Велику п’ятницю, не було випадковістю, а було найважливішою частиною домобудівництва (Божественного плану) спасіння. Євангелія оповідають про події, що відбувалися починаючи з ночі четверга і до вечора п'ятниці Страстей: після Таємної вечері і Прощальної бесіди Спаситель з учнями відправився в Гефсиманію (сад біля підніжжя Оливної гори), де вони провели частину ночі (учні в дрімоті, а Христос - у молитовному подвигу) до приходу Іуди Іскаріота з озброєним натовпом від первосвящеників і старших ізраїльських. Господь Ісус був заарештований, а його ученики розбіглися. Ісус Христос був відведений до первосвященика Анни, а потім постав перед Кайяфою (до світанку) і судом синедріону (вранці), який засудив Його до смерті.

В цей час ап. Петро, який прямував за Учителем і чекав результату справи у дворі, тричі відрікся від Нього. Після винесення вироку Христа доставили до римського прокуратору Понтія Пілата (він був повноважним представником римської влади і крім іншого мав повноваження від Кесаря страчувати), котрий відіслав Його до Ірода Антипи, що володарював в Галілеї (бо Ісус був з Галілеї; тим самим Понтій Пілат хотів перекласти на Ірода відповідальність за смерть Христа). Після допиту, наруги і висміювання в Ірода Господь Ісус Христос знову був приведений до Пілата. Незважаючи на своє бажання відпустити Христа і після нескінченних невдалих спроб зробити це, Понтій Пілат під тиском іудейських первосвящеників і юрби зрадив Його на Розп'яття. Дізнавшись про вирок, що розкаявся в зраді Іуда наклав на себе руки. Після бичування і наруги в преторії Господь Ісус Христос був виведений за межі Єрусалиму і розп'ятий рим. солдатами, розділили між собою Його ризи, на Голгофі (Лобному місці, де, за переказами, був похований череп Адама. Зазнавши декількох. годин хресних страждань, свідками яких було багато народу, Господь Ісус Христос помер на Хресті, «і завіса в храмі роздерлась надвоє, від верху до низу, і земля затряслася, і почали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і багато тіл спочилих святих воскресли» ( Мф 27. 51-52).

Відрізняється цей скорботний день від інших днів року також і особливими, повними глибокого змісту Богослужіннями. На Ранній у Велику П'ятницю Православна Церква урочисто виголошує благовіствування про страждання і смерть Богочоловіка, розділене на 12 Євангельських читань, званих страсними Євангеліями.

Читання 12 Євангелій у Велику П'ятницю бере свій початок від передання апостольського. Про читання 12 страсних Євангелій у Велику П'ятницю згадує святитель Іоанн Золотоустий. Він каже: "іудеї нападають з шаленством на Ісуса Христа, і самі ж мучать Його, зв'язують, відводять, робляться винуватцями образ, завданих воїнами, пригвождають до хреста, докоряють, насміхаються. Пілат тут нічого не приєднував зі свого боку: вони самі все роблять. І це у нас прочитується, коли буваємо всі на зібраннях, щоб не сказали нам язичники: ви показуєте народу тільки блискуче і славне, наприклад, ознаки та чуда, а ганебне приховуєте. Благодать Святого Духа так влаштувала, що все це прочитується у нас у всенародне свято, - саме у Великий вечір Пасхи (тобто в П'ятницю Страсної седмиці), коли мужі і жони чекають, дуже багато; коли стікається цілий всесвіт: тоді-проповідується це гучним голосом, і при такому-то всенародному читанні і проповіді ми віруємо, що Христос є Бог ". "Нині всі ми, говорив преподобний Іоанн Дамаскін у Велику П'ятницю, зібралися послухати про хрест, наповнюємо церкву, тіснимо один одного, потіємо і виснажуємо себе".

Згідно з давнім звичаєм, читання страсних 12 Євангелій буває серед храму і віруючих, які зазвичай повністю наповнюють православні храми.

Також слід зазначити, що Літургія у Страсну п’ятницю не звершується, оскільки Свята Церква закликає Своїх вірних чад до скорботних спогадів про смерть Господа Ісуса Христа на Хресті.

підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Покровського собору, м. Рівне

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Віктор — Thu, 25 Apr 2019 09:20:33 GMT

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Дорогі брати і сестри! Христос воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас християнського вітання насправді зосереджують у собі зміст нашої віри, тому не випадково вони були сповіщені не людиною, але ангелом, так само, як не людиною було засвідчене народження у світі Сина Божого. Рано-вранці жінки-мироносиці прийшли до гробу, щоб за звичаєм оплакати Померлого та намастити Його тіло пахощами, але плач їхній змінився радістю, коли почули від ангела такі слова: «Ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав» (Мф. 28: 5 – 6). Чому вітання «Христос воскрес!» і відповідь «Воістину воскрес!» можна справедливо називати зосередженням нашої віри? Тому, що цими словами найперше сповідується, що Господь воістину воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став людиною, в усьому подібною до нас, окрім гріха, тобто стверджується, що боговтілення було не символом чи метафорою і що Сам Син Божий не примарно чи у видінні з’явився серед людей, але воістину прийняв людську природу і став на віки також і Сином Людським. І як подібний до нас Він, за пророчим свідченням святого Ісаї, «узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий ранами був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4 – 5). Прийнявши людську природу, уражену дією зла і підвладну смерті, Син Божий зціляє її, очищає, оновлює, освячує людину і знищує ворога – саму смерть (1 Кор. 15: 26). Радісним вітанням ми також сповіщаємо свою віру в те, що Христос справді став родоначальником оновленого людства – новим Адамом: «Бо як смерть через людину, – говорить апостол Павло, – так через людину i воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15: 21 – 22). Через гріхопадіння прабатьків Адама і Єви дія зла, тління і смерть увійшли в людську природу. Через народження по плоті цю підвладність злу і смерті Адам передав також своїм нащадкам – усім людям. Якщо від першої людини залежало, чи слухати заповідь Божу і зберегти безсмертя, чи порушити Божу волю і стати підвладною злу і смерті, то всі нащадки Адамові приречені зазнати смерті. Однак Бог не полишив людину в такому стані, хоч і обрала вона цей стан сама, згрішивши та підкорившись злу, а з великої любові до Свого творіння послав у світ Єдинородного Сина, «щоб, – як свідчить Євангеліє, – усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16). Не від нас залежить дія смерті в людській природі, тому і помираємо, хоч і не бажаємо цього, але й не від нас залежить і воскресіння, бо його звершив Господь Ісус Христос для всього людства через Своє власне воскресіння. Як через підвладність людської природи злу і смерті помирають і грішники й праведники, і віруючі й невіруючі, так і воскреснуть, згідно зі Словом Божим, усі люди – і праведні, і грішні. Не від нас залежить, що ми смертні, але від нас залежить, як ми використаємо час нашого життя: для добра чи для зла. Так само не від нас залежить, що ми всі в останній великий день земної історії – день Другого пришестя Спасителя і Страшного суду – воскреснемо, але від нас залежить, чи воскреснемо ми для блаженного вічного життя з Богом, яке приготовлене для тих, хто виконує Його волю, любить Бога і ближніх, чи воскреснемо для осудження на вічні муки, які чекають на противників Божих. Наше вітання, яким ми звикли прославляти Воскресіння Христове, є також і закликом до кожного: якщо Христос воскрес, то й ми воскреснемо, а якщо ми воскреснемо, то маємо потурбуватися, щоб ми воскресли для блаженної вічності, а не для осудження за вчинене нами зло. Зі звісткою про воскресіння Спасителя також пов’язані два заклики, зосереджені у перших словах, що їх від Самого Господа Ісуса Христа почули жінки-мироносиці, – «Радійте!» (Мф. 28: 9) і «Не бійтеся!» (Мф. 28: 10). Скорботи світу цього, страждання, засилля зла, невпевненість у майбутньому – все це пригнічує людину, спонукає до зневіри та розпачу, але воскресіння Христове повертає нам радість та відганяє страх. Сам Спаситель заохочує нас не боятися сили зла, а переможно протистояти йому: «У світі зазнаєте скорботи, – каже Він, – але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33). Ось так багато змісту є, здавалося б, у коротких і простих словах нашого взаємного вітання! Через них ми стверджуємо нашу віру в Бога, віру в істинне пришестя у світ Сина Божого, в Його перемогу над злом і смертю та в наше власне воскресіння з мертвих. Все це спонукає нас до виконання заповідей Божих, до примноження добра та боротьби з гріхом і в самих собі, і в навколишньому світі. Дорогі брати і сестри! Розділяючи з Вами великодню радість, я вітаю всіх Вас зі світлим Воскресінням Христовим, зі спасительною Пасхою Господньою! Вітаю зі святом Главу Української держави Петра Порошенка, Верховну Раду України, Український уряд. З відчуттям особливої вдячності спрямовую наші спільні вітання українським воїнам, які зі зброєю в руках мужньо протистоять агресору та захищають мир. Ми щоденно молимося за Вас і впевнені, що завдяки вашому жертовному служінню Україна наближається до перемоги і справедливого миру. Від золотоверхого Києва тепло нашої любові та вітань, наші молитовні побажання ми надсилаємо тим, хто святкує Великдень в умовах окупації, за гратами полону чи несправедливого ув’язнення. Ми просимо в Господа захисту, миру і свободи для кожного з Вас. Зі світлим Христовим Воскресінням сердечно вітаю всіх православних християн України – як дітей помісної Української Православної Церкви, так і тих, хто дотепер ще не має єдності з нею, хоча і сповідує разом з нами одну віру. Наші серця і братня любов відкриті до всіх Вас, хто бажає блага Церкві та Україні. І ми віримо, що як Господь благословив буття помісної Церкви українського народу, так благословить і звершить єднання навколо престолу Київського всіх православних України. Вітаю з Великоднем усіх християн України й увесь наш народ. Нехай Господь надихне серця наші в любові разом будувати краще майбутнє Батьківщини, відкидати спокуси, протистояння і ворожнечу, а утверджувати правду, порозуміння і суспільний мир. Вітаймо один одного, сповіщаймо ближнім і далеким перемогу Божу над гріхом, злом і смертю, бо воістину, Христос воскрес! Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України Пасха Христова, 2019 р., м. Київ

Великий четвер

Віктор — Thu, 25 Apr 2019 07:32:46 GMT

В день Опрісноків, коли, за старозавтнім законом, слід було заколювати і їсти пасхального агнця, і коли настав час, щоб перейшов Спаситель від світу цього до Отця (Ін. 13, 1), Ісус Христос, що прийшов виконати закон, послав своїх учеників Петра і Іоанна в Єрусалим приготувати Пасху, яку як тінь законну, мав Він замінити Пасхою новою, - самим тілом і кров'ю Своєю. З настанням вечора Господь прийшов з дванадцятьма своїми учениками в велику простору горницю одного єрусалимлянина (Мк. 14, 12-17) і возліг. Переконуючи, що в царстві Божому, яке не від світу цього, не земні велич і слава, але любов, смиренність і чистота духу відрізняють істинних членів.

Господь, вставши після вечері, умив ноги своїм ученикам. Умив ноги і сівши знову Господь сказав ученикам: чи знаєте, що вчинив вам; отже, якщо Я вмив ваші ноги. Господь і Учитель, і ви повинні один одному умивати ноги. Приклад бо дав вам, щоб як Я вчинив вам і ви творили. "Господь торкався ніг апостольських, - говорить преподобний Ніл, - подвижник і письменник V століття, щоб зміцнити земні і слабкі ноги, що мали пройти всю вселенну; великий Лікар брався за п'яту, на яку на початку сповіщений був суд, щоб не дати впливати отруті духовного змія. Тому п'ята, укріплена дотиком рук Господніх, знехтувала сатану, що колись спокусив прародителів; чому Господь Христос і говорив: ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів і на всяку силу вражу (Лк. 10, 19). А Ісая сказав: які прекрасні ноги благовісників миру, благовісників добра (52, 7). Апостоли Христові, що пройшли весь світ, справді всюди перемагали силу вражу ".

Обмивання ніг є першою з подій, які згадуються у Великий четвер і в Синаксарі цього дня покладені перші вірші на обмивання ніг:

Ученикам на вечері мив Бог ноги:

Нога Котрого потім на дерево опиралась, заборонене колись в Едемі.

Церква не тільки словесно згадує обмивання ніг апостольських, а й за прикладом Господа і Вчителя здійснює за богослужінням в четвер особливий обряд священного Умивання ніг пресвітерів святителем, після Літургії, під час читання Євангелія про обмивання ніг. Ця Євангельська подія, яка велично проповідує висоту християнського смирення, зберігається в Православній Церкві з давніх часів. Оскільки Сам Господь заповів апостолам творити обмивання ніг, також як Він створив, то немає сумніву, що воно почалося за апостолів, перших і ревних виконавців заповідей Господніх. На обряд обмивання ніг в IV столітті вказує блаженний Августин. У день обмивання ніг колись омивались також оголошені, всенародно засвідчивши в цей день перед єпископом або пресвітером віру свою прочитанням символу віри напам'ять і готуючись прийняти таємниче обмивання Хрещенням в ніч перед Святою Пасхою.

За обмиванням ніг Ісус Христос звершив Пасху спочатку за законом Мойсеєвим, потім встановив і Пасху нову - велике Таїнство святої Євхаристії. Встановлення Таїнства Святого Причастя є друга подія, яку Православна Церква згадує у Великий четвер, і на цю згадку в Синаксарі Великого Четверга складені також вірші:

Сугуба вечеря оскільки вміщає пасху старозавітню:

І Пасху нову – Кров і тіло Владики.

Таїнство святого Причастя, встановлене Господом перед Його стражданнями і смертю, за заповіддю Ісуса Христа: Це чиніть на спомин про Мене, з перших часів до цих пір безперервно відбувається на численних престолах Церкви Вселенської. "Як Мойсей сказав: це нехай буде пам'ятне для вас вічно (Вих. 12, 14), - так говорить святитель Іоанн Золотоустий, - і Христос промовляв: Це чиніть на спомин про Мене - до того часу, як Я прийду. Наскільки багато хто зараз говорить : бажав би я бачити Лице Христа, образ, одяг, ось ти бачиш Його, торкаєшся до Нього, вкушаєш Його. Якщо іудеї споживали ягня з готовністю, стоячи і маючи чоботи на ногах і жезли в руках: то набагато більше тобі потрібно бадьоритись. Бо не мала кара чекає на тих, які негідно причащаються. Наскільки ж чистий повинен бути той, хто насолоджується безкровною жертвою? Наскільки чистішою всіх променів сонячних повинна бути - рука, яка роздроблює плоть Христову, уста, які наповнюються духовним вогнем, язик, омочений страшною кров'ю! Згадай, якої честі ти удостоєний? якою насолоджуєшся трапезою? На що з трепетом дивляться Ангели через промені, які звідси виходять, цим ми харчуємося, з цим з’єднуємось і робимося одним тілом з Христом. Який як пастир живить овець власними членами? Але що я кажу, пастир! Часто бувають такі матері, які новонароджених немовлят віддають іншим годувальницям. Але Христос не зазнав цього. Він живить нас власною кров'ю і через це єднає нас із Собою. З кожним віруючим Він з'єднується за допомогою таїнств, і Сам живить тих, яких народив, а не доручає будь-кому іншому, і цим знову запевняє тебе в тому, що Він взяв твою плоть. Ми займаємо місце служителів, а освячує і перетворює дари Сам Христос. Нехай не буде тут ні одного Іуди, жодного грошолюба. Якщо хто не учень Христовий, той хай віддалиться; трапеза не допускає тих, які не з числа учнів. Бо Христос каже: сотворю Пасху з учениками Моїми (Мф. 26, 18). Чимале покарання чекає на вас, - продовжує святитель Іоанн Золотоустий, звертаючись до священнослужителів, - якщо ви , визнавши когось нечестивим, дозволите причаститися цієї трапези. Кров Його стягнеться від рук ваших. Хоча б хто через нерозуміння прийшов для причастя, заборонити йому, не бійся. Бійся Бога, а не людини: якщо злякаєшся людини, то від Бога будеш принижений , а якщо убоїшся Бога, то і від людей будеш шанований. Якщо ти сам не смієш, то приведи до мене, я не дозволю цю зухвалість. Швидше віддам душу свою, ніж причащу я святощів крові Господньої недостойного, швидше проллю власну кров, ніж причащу я святощів настільки страшної крові того, кого не слід ".

На вечері Господь виразно передрік ученикам, що один з них зрадить Його і це саме той, кому Господь подасть шматок хліба, вмочивши в миску, і, вмочивши, подав Іуді Іскаріотському. З хлібом ввійшов у нього сатана, і зрадник негайно віддалився від Христа і Його Церкви. Була вже ніч (Ін. 13, 1-30). Припинивши суперечку апостолів про першість, яка між ними повинна полягати не в пануванні і володінні, але більший серед них нехай буде меншим: і старший, як слуга, і передбачивши апостолам спільну спокушу, а Петру триразове зречення від Христа і своє явлення їм після воскресіння у Галілеї, Господь увійшов з ними в сад Гефсиманський, - на гору Оливну (Лк. 22, 24-28; Мф. 26, 30-35). Тут почалися Його страждання, спочатку душевні, а потім і тілесні. Починаючи Свої страждання, Господь сказав ученикам: сидіть тут, Я ж поки піду помолюся там, і взявши з Собою Петра, Якова та Іоанна, що були свідками Його слави під час преображення, почав жахатися і тужити. Сумна душа моя аж до смерті: будьте тут і пильнуйте, говорив ученикам своїм Богочоловік. Відійшовши від них, як докинути камінь, він схилив голову і коліна і молився до кривавого поту, як людина, відчуваючи чашу страждань і абсолютно віддаючись волі Бога Отця. Ісусу Христу з'явився Ангел з небес і підкріпляв Його. Під час молитви Своєї Господь триразово підходив до учнів Своїх і говорив їм: пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу: дух бо бадьорий, плоть же немічна. Але учні не могли молитовно пильнувати з Господом: бо очі їхні обважніли.

Молитву Ісуса Христа в саду Гефсиманському Церква також згадує у Великий четвер і на цю молитву в Синаксарі четверга покладені особливі вірші:

Молитва – труд до крапель крові на Лиці:

Христе Отцю молився Ти відкрито,

Страхався смерті і цим затьмарив ворога

Гефсиманська молитва Ісуса Христа навчає нас, що серед спокус і скорбот молитва подає нам високу і святу утіху і зміцнює готовність зустріти і перенести самі страждання і смерть. Могутність молитви, утішаючої і зміцнюючої, Господь повчально показав і Своїм прикладом перед Своїми стражданнями і смертю, і в той же час навіюючи скорботним апостолам: пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу, дух бадьорий плоть же немічна

Близько опівночі приходить в сад зрадник з безліччю збройного народу, надісланого від первосвящеників і старших. Господь Сам йде до них назустріч і словами: Я є, якими Він давав їм впізнати Себе, повалює їх на землю і потім смиренно допускає зрадника поцілувати і взяти Себе на страждання і смерть (Мф. 26, 36-56; Мк. 14, 32-46; Лк. 22, 38-53). Так Господь, Який являв в продовж земного свого життя Божественну всемогутність і владу над законами природи словом: «Я є»,- поваливши на землю зрадника з народом, Який мав у владі Своїй легіони Ангелів, але прийшов принести Себе в жертву за гріхи світу, добровільно і смиренно віддає Самого Себе в руки грішників!

Нарешті, і віддання на страждання, і смерть Ісуса Христа Церква згадує у Великий четвер, в Синаксарі якого також покладено особливі вірші на зраду:

Для чого потрібні мечі та киї,

Для Того, Хто хоче померти і спасти світ.

Ці чотири спогади у Великий четвер "Божественні отці один одному преємственно, від божественних апостолів, і священних Євангелій передали нам".

На утрені в Великий четвер Церква благовістить про Таємну Вечерю Господа з учениками (Лк. 22, 1-39). На першій годині читається пророцтво Єремії про його страждання, і в особі його про страждання Спасителя (11, 18-12, 15). На Літургії Василія Великого благовістить словами євангелістів (Мф. 26, 2-20; Ін. 13, 3, 17; Мф 26, 21-39; Лк 22, 43-45; Мф. 26, 40 - 27, 2) про події Великої Середи, Великого Четверга і частково - Великої П'ятниці, а саме - про страждання у первосвящеників Анни та Каяфи.

22 березня- пам’ять 40-а мучеників, що в Севастійському озері були замучені.

Віктор — Fri, 22 Mar 2019 05:34:28 GMT

Щороку, 22 березня, Свята Православна Церква вшановує пам’ять 40-а мучеників, що в Севастійському озері були замучені. Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами свят. В день пам’яті святих страстотерпців Севастійських полегшується піст і служиться Літургія Ранішосвячених Дарів.
В 313 р. святий рівноапостольний цар Константин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким розширювалась свобода віросповідування і християни прирівнювались в правах з язичниками. Але співправитель Константина – Лікіній – готувався до війни проти Константина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.
В той час, у вірменському місті Севастії, одним з військових начальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які стали переможцями в багатьох битвах, всі вони були християнами. Коли воїни відмовились принести жертву язичницьким богам, Агриколай кинув їх у в’язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось в ночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». На наступний ранок воїнів знову привели до Агриколая. На цей раз язичник вдався до лестощів. Він почав вихваляти їх мужність, молодість та силу і знову запропонував їм відректися від Христа і, таким чином, придбати для себе прихильність імператора. Знову почувши відмову, Агриколай наказав закувати воїнів, однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Тоді Агриколай збентежився і наказав відвести воїнів у в’язницю без кайданів.
Через сім днів прибув у Севастію знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше воїнське звання, але й наше життя, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога». Тоді Лісій звелів побити страстотерпців камінням. Але камені летіли мимо цілі. Камінь, який кинув Лісій, попав в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих огороджує якась невидима сила. У в’язниці воїни провели цілу ніч і знову почули втішаючий їх голос: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо приймете вінці нетлінні».
На наступний день суд перед мучителем і допит повторились, воїни ж залишилися незхильні. В той час, якраз, була зима, сильний мороз. Святих воїнів розділи, повели до озера, що знаходилось неподалік від міста, і поставили під вартою на кризі на цілу ніч. Щоб зламати волю мучеників, на березі розтопили баню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся швидше до лазні, але тільки він переступив поріг, як впав мертвим. О третій годині ночі Господь послав утіху мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою.
Вся сторожа спала, не спав лише один воїн на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Аглаій нарахував 39 вінців і зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаій розбудив решту вартових, зкинув з себе одяг і сказав їм: «І я – християнин» – і приєднався до мучеників. Стоячи в воді, він молився: «Господи, Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами».
На ранок з подивом побачили, що мученики живі, а їх вартовий Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм коліна. Під час цієї страшної кари матір наймолодшого з воїнів – Мілітона, переконувала сина не страхатися, а перетерпіти все до кінця. Бо той, хто перетерпить до кінця спасенний буде.
Тіла мучеників положили на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла сина за колісницею. Коли Мілітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на полум’ї, а обвуглені кості кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх.
Через три дні мученики з’явились у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і звеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх. Страдницький подвиг святих мучеників Севастійських в ці дні Великого посту є для християн усіх часів гарним прикладом, як треба любити Господа і слідувати за Христом

Проповідь в неділю митаря і фарисея

Віктор — Sat, 16 Feb 2019 23:02:56 GMT

Проповідь в неділю митаря і фарисея

Не встигли скінчитися святкові Різдвяні дні, як вже настав час чотирьох підготовчих неділь до Великого посту. Церква приводить нас до Чотиридесятниці поступовими етапами духовного стримання. А також підбадьорює мудрим і добрим словом та піснеспівами богослужінь: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче», «На дорогу спасіння настав мене Богородице…», а згодом і «Душе моя, душе моя проснися, чому спиш ти…». А сьогодні відкривається перед нами, всім знайома, але дуже коштовна сторінка Євангелія, де розповідається про митаря і фарисея, що прийшли в храм помолитися. Головний персонаж цієї притчі не лицемірний фарисей і не смиренний митар, а Бог, який чує молитви обох і безпомильно відчуває як вони ставляться до Нього. Ціль притчі полягає в тому, щоб показати, що ніхто не повинен суди про свою праведність виходячи з власної уяви про себе, осуджуючи при цьому інших людей.
Притча дуже проста, як проста мудрість і все досконале і вічне. Хто такі фарисеї? Це люди, які виконували Закон Божий Старого Завіту лише зовнішньо. Добре це? Чи погано? Звичайно, що краще виконувати зовнішньо Закон ніж його зовсім не виконувати. Але цього не достатньо для спасіння. Фарисеї давали милостиню бідним людям не тому, що любили їх, а через приписи Закону. Бог, бездушне виконання Закону осуджує: «Милості хочу, а не жертви», адже «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс.50.19).
Приклад фарисея в притчі свідчить про те, що зовнішньо людина може бути порядною, законослухняною, а в середині – до Царства Божого непридатною. Тому фарисейство осуджується як аморальне явище. Фарисей, - ззовні праведник, а в середині, тобто в душі, - грішник. Ось чому нам не приємно спілкуватися з такими людьми. Ми душею відчуваємо, що маємо справу з фальшю.
Митар нам більше до вподоби. І Господь не судив його, а навіть виправдав. Чому це так? Не треба забувати, що митар був грішною людиною. Люди не любили митарів, навіть ненавиділи. А в притчі митар любий нам і Господу не тому, що він грішник, а тому, що осудив свої гріхи і усмирив себе. Апостол Яків говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як.4.6). Ми відчуваємо благодатну теплоту від митаревої молитви: «Боже будь милостивий до мене, грішного».
Що таке смирення? Смирення - це християнська чеснота, яка навчає нас, що ми насправді духовно слабкі. Це визнання правди, що ми - грішники. Смиренням переповнене все Царство Боже. Ангели і душі праведників в небі споглядаючи природу Бога і визнаючи свою меншість перед ним смиренно і безперестанно славлять Його. Смиренною була Пречиста Богородиця, коли в час Благовіщеня погодилась виконати волю Божу. Смирення нас навчав Спаситель, коли умив ноги ученикам своїм на Тайній вечері. «Навчіться від мене, бо Я тихий і серцем смиренний (Мф.11.29).
Добре розмірковувати про смирення та про гордість, коли це стосується когось, а не нас. А коли мова піде про нас самих, ми стаємо тоді ніби безпорадними і немічними. Як важко смирити себе! Тому-то Господь і похвалив митареве смирення, щоб ми дивлячись на нього ставали подібного йому.
Що викликало гордість у душі фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, неправедними, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим. А це викликало в душі почуття гордості за себе. Так і ми, браття і сестри, якщо порівнюємо себе з явними грішниками: п’яницями, розпусними людьми, злодіями, невіруючими, то у порівнянні з ними, багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Нам потрібно порівнювати себе не з грішниками, а з святими людьми. Тоді ми побачимо себе такими, якими ми є насправді, тобто грішниками. Митар також порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником. Для того Церква пропонує нам святкувати пам'ять святих угодників Божих, щоб ми мали добрий взірець і порівнювали своє життя з їхнім життям. Апостол Павло сьогодні навчає нас в посланні до Тимофія: «А ти наслідував мене у вченні, в житті, …. любові і терпіні. А ти перебувай в тому, чого тебе навчили» (2Тим.2.10,14).
Після такої молитви митар пішов до дому виправданим і Господь дав йому це відчути через особливу радість у серці. Адже виправдання це не тільки духовний акт, який звершується в небі, але переходить на виправдану душу людини.
Нам потрібно також боятися гордості, бо вона може навіки погубити наші душі. Найвищого ангела – Денницю – згубила гордість і зробила з нього диявола. Він був найближчим до Бога, але був скинутий на землю. Ісус Христос сказав: «Я бачив сатану, що як блискавка, впав з неба» (Лк.10.18).
Притча про митаря і фарисея вчить нас смирення. «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк.18.14).

прот. Василь Дідик

Проповідь неділі праотців

Віктор — Sat, 29 Dec 2018 20:52:22 GMT

Проповідь неділі праотців

Сьогоднішня неділя називається неділею святих праотців, є підготовчою неділею до свята Різдва Христового.
Хто такі праотці? Праотці – це старозавітні праведники, які зберегли вірність Богові очікуючи прихід Месії, тобто Ісуса Христа. Крім того, вони підготовлювали народ до Його приходу словами Божої науки, прикладом і святістю власного життя.

Кого ми називаємо праотцями? Це – праведні Адам, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, пророки Мойсей, Давид, Соломон, Ісая та інші Божі люди, які були праведними в Старому Завіті. Праотці мають духовну спільність із нами сучасними християнами. Духовна спільність полягає в тому, що вони зберегли віру в Сина Божого ще у Старому Завіті. Ця віра їм відкривалася Богом Отцем у різних праобразах. Наприклад: принесення праведним Авраамом в жертву свого сина Ісаака прообразує хресну смерть і воскресіння Ісуса Христа; корабель Ноя є праобразом – Церкви Христової, новозавітного корабля, в якій люди спасаються від бурхливих хвиль життєвого моря; видіння у сні Якову драбини, по якій сходили ангели є символом майбутнього приходу з неба на землю Сина Божого; кущ який горів вогнем і не згоряв (неопалима купина), перед очима Мойсея, є праобразом Діви Марії, яка народивши Сина Божого лишається дівою. А пророк Давид, ще задовго до страждань Спаситель у псалмах напише про Його муки на хресті: «… поділили ризи мої поміж собою і про одежу мою кидали жереба» (Пс.21.19). В цьому полягає спільність старозавітних праотців з святом Різдва Христового.
Всі земні і духовні діяння праотців у Старому Завіті були спрямованні до події – Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Вони очікували цю подію, а ми її вже маємо і черпаємо духовні благодатні сили для спасіння наших душ. Очікуючи календарне свято різдвяним постом і молитвою, ми в малому, уподібнюємося праотцям, які очікували сотнями і тисячами років приходу Месії. Вони падали духовно і піднімалися з допомогою Божою, так і ми падаючи потребуємо духовної підтримки в Духа Святого.
Доброю підтримкою від Духа Святого - є Слово Боже. Ісус Христос сьогодні розповідає нам притчу. Він навчав цією притчею одного юдея, який сидів із Спасителем за гостинним столом. За гостиною Господь сказав йому: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божому» (Лк.14.15). Це означало, що щасливою може себе вважати та людина, яка побожно жила, бо за це отримає вічне життя в Божому Царстві. Співрозмовник-юдей розумів значення цих слів по іншому. Він і як багато інших його сучасників, вірив, що в забезпеченій країні Ізраїль, яку в майбутньому Месія мав побудувати, юдеї будуть досита жити. Про духовні істини, а не про земні блага, майбутнього Царства Божого Спаситель повчав юдея в притчі, яку ми тільки, що чули.

«Ісус озвався до нього і сказав: Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох» (Лк.14.16). У Палестині, чоловік, який влаштовував бенкет, завчасно повідомляв про це, розсилав запрошення, але годину не вказував. Коли все було готове, господар ще раз посилав слуг покликати гостей. Спочатку прийняти запрошення, а потім відмовитися і не прийти – означало образити господаря.
Тим господарем є Господь Бог, Який кличе людину до свого Дому на вечерю. Вечеря – це вічне життя в Царстві Божому. Отець Небесний любить кожну людину і бажає бачити поряд з собою всіх людей, тому всі є запрошеними до вічної радості в Царстві Небесному.
«Тоді всі почали відмовлятися» (Лк.14.18). Протягом всієї історії, юдеї мріяли про цей день, а коли Господь прийшов у тілі, вони жорстоко відкинули Його розп’явши на хресті.
Перший сказав: «купив поле і мушу подивитися, вибач мені прошу тебе». Він ставив власні справи вище Божого запрошення. І в наш час бувають люди, що заняті настільки земним, що не мають часу для Бога та для спасіння своєї душі. Вони нехтують Божим запрошенням приходити на богослужіння в храм та не звершують приватну молитву дома.
Другий також був занятий земним. «А інший сказав: «Я одружився і тому не можу прийти» (Лк.14.20). Що це означало? Один із законів Старого Завіту навчав: «Коли чоловік узяв щойно жінку, не годиться йому йти на війну, і не можна на нього накладати громадський відробіток; вільний від усього він зостанеться цілий рік у себе вдома, щоб бути з жінкою, що її взяв» (Втор.24.5).
Без сумніву можемо сказати, що цей чоловік посилався на закон і він нібито виправдував його. Але це не так. Бо в цьому випадку добрі справи людські витісняють добрі Божі справи. І в наш час таке зустрічаємо. Це виглядає так, коли людина свої сімейні справи звершує в той час як коли вона має славити Бога. Дім, родина є дуже цінними для людини. Але ще цінніше, коли родиною славимо Бога. В такій родині буде мир, любов і Боже благословення.
Тоді Господь став кликати митарів і грішників з того самого міста, тобто Бог через апостолів закликає у Царство Своє язичників, які зображені в притчі зібраних на «дорогах і загородах». Вони покуштували вечерю, бо послухали і прийняли в серце проповідь християнську. Це стосується усіх нас християн. Отже нам, Господь приготував велику радість у майбутньому вічному житті.
А чи всі ввійдуть у блаженне вічне життя? Не всі. Увійдуть у нього не слухачі закону Христового, але ті, хто його виконує. Як виконували його праотці що їх нині згадуємо. Апостольське читання, яке ми чули закликає нас виконувати. «Коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з Ним явитесь у славі» (Кол.3.4). Прийнявши хрещення ми вже з’єднані з Христом, і маємо шукати Його слави, яка для нас є невидимою. А коли Христос з’явиться у Своїй славі, в другому пришесті, тоді наша єдність стане видимою і повною. Тому між нашим хрещенням і вічним життям до якого ми прагнемо - має бути духовний розвиток, через уподібнення Ісусу Христу.
«Умертвляйте ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство» (Гал.3.5). У водах хрещення коли ми хрестилися була втоплена, омертвлена стара ментальність, яка тяжіла до цього світу. А має появитися нова ментальність, яка буде більше тяжіти до Христа. Християнське життя – це постійне відновлення, щоб стати більше подібним до Нього.
І наші усі духовні прагнення мають бути спрямовані до свята Різдва Христового. Процес наповнення Царства Божого – продовжується і тепер. Господь закликає до Себе через Святе Писання, через проповідь священика, через богослужіння, через уроки Закону Божого. Сам стоїть перед дверима серця кожної людини і стукає до неї, щоб вона відчинила. Святіший патріарх Філарет навчає, що на превеликий жаль, як тоді юдеї, так і тепер християни стали формально синами Царства Божого і причини відмові ті ж самі: піклування про земне життя, гроші, як не воли – то машини, сім`я, робота, рибалка. Усім може займатися християнин окрім Царства Божого.
Кожної неділі ми маємо приготовану для нас вечерю і запрошення на неї благовістом. Священики, як ті слуги закликають: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Божественну Літургію називають передсмаком Божого Царства. Єднання із Христом у літургії, є водночас і Таїнственною Вечерею і водночас Царством Божим у часі і просторі. Як часто ми шукаємо різноманітні причини, щоб відмовитися прийти до Божого Дому.
Дорогі браття і сестри відвідуйте храм Божий, сповідаймося і причащаймося, моліться в дома, чиніть добрі діла і терпіть всякі скорботи. Радіймо і ми своїм запрошення до Божого Царства і маймо таку віру як старозавітні праотці, щоб наші імена були записані у книзі життя. Богу нашому слава на віки віків. Амінь

ПРОТ. ВАСИЛЬ ДІДИК